НАТАЛІЯ
КАЛАТУРА
Дві долі
Долі дві, нескінченні дві долі,
Як два персні, які ти зустрів,
Хтось знов прагне до щастя і волі,
А у когось не вистачить й слів.
Хтось заплаче, а хтось засміється,
Хтось щасливий, хтось йшов до біди.
Долі дві заблукали, здається,
Залишивши глибокі сліди.
В когось радість в життя завітало,
А у когось у горі спливало усе,
В когось в вирій любов відлітала,
Хтось її зберігав над усе.
Десь в замріянім світі блукали
Дві краплини, дві долі ясні,
Комусь щастя лелеку послало,
А у когось роки відійшли.
Зоряна печаль
Сонце сіло десь за гірку
Ніч. І темінь. І думки.
Опустилась перша зірка,
Доторкнулася руки.
Гріла руки, тріпотіла
Сповідалася мені,
Як же їй самотній, білій
Важко жити в вишині.
Та й розтала невагома,
Догоріла, мов свіча,
А мені тепер знайома,
Чиста зоряна печаль.
Котилося щастя жіноче
Котилося щастя по стежці життєвій,
У хату загляне зненацька на мить,
Дарує світанки здаля променеві,
І знову далеко за обрій біжить.
І котиться щастя, і світить зорею,
Теплом чиєсь серце огорне і знов,
Засяють далекі стежини над нею,
І краплею в душу повіє любов.
Знов котиться щастя і крила лелечі,
Піднімуть його й понесуть у блакить,
А янгол обійме те щастя за плечі,
І буде зорею в житті нам світить.