РОСТИСЛАВ

  ГОМУЛЬКО

 

     Ти на відстані двох годин

     а я у венах наших доріг

     ти рахуєш кількість хвилин

     а я просто забуду про всіх

     ти почнеш хвилюватись враз

     а я буду до тебе ще ближче

     ти зі мною напишеш "нас"

                                                  а я віритиму, що це найвище.


Яскравою ниткою днів

Та сонцем тим, що бачило усе,

Загубиться ілюзія  почуттів,

Минуле втратить своє лице.

І облик мрій п'янкий, як осінь

Як небо те, що в ній живе,

Колишнього вона не просить,

Лиш сподівання в ній росте.

Ще сотні несказаних слів,

Солодка кількість зустрічей мрійливих

І кількасот про тебе снів,

Таких жаданих і звабливих...


Іронія долі і ми мимоволі

мокрі долоні, хвилювання

солоні.

так ранково, не толерантно

раптово

ти знову в

словах, ротації, руках

забуті маршрути, всього не

збагнути.

я хочу у 'ти'. давай назавжди?