КОСТЯНТИН ДЯЧЕНКО                     Живу! 

І жити хочеться щомиті.

Неначе спогадом сповиті,

Ті хмари що пливуть... 

              Кохай!

              Кохання вернеться до тебе,

              Лиш почекати трішки треба.

              Ти тільки почекай...

Політ!

Ми будемо удвох летіти:

Майбутнє – дім, робота, діти –

Це все несе нам світ...


СОЗНАНИЕ

                                                                               Моему поколению

Зачем так жить, когда вокруг

Не различить, где враг, где друг…

Где много пустоты,

Где места нет  для доброты?

Вокруг насилие, смерть, разруха...

Мы все, как в паутине муха!

Зачем так жить  и казни ждать,

Бояться что-нибудь сказать?

Но нужно жить, борьбу вести,

Надежду, силу обрести,

Добро вносить  в сердца людей,

Подать им множество идей.

Подать им руку и поднять,

Помочь понять и осознать.

Внести в их жизнь поярче краски,

Сорвать те врущие всем маски.

Пытаюсь делать так и я,

Хотя такой есть жизнь моя:

Я вру, боюсь, молчу частенько –

И это все уже давненько.

Зачем так жить? Существовать?

Ровно – от жизни убегать!

...Без доброты жить невозможно.

А нужно жить! И срочно нужно!


ЗНЕБОЛЮЮЧЕ

Життя коротшає із кожним вдихом.

Від диму у легенях краще не стає.

Це лихо іноді здається дивом,

З яким згорають всі думки, що є.

 

І пада тиск завужених артерій.

Катастрофічно мало кисню у крові.

Купівля смерті - це новий критерій,

Здається, найпотрібніший тобі.

 

Від цього дуже легко відріктися.

Потрібно просто взяти – і зробити,

Але коли вже звик, - не обійтися

Без «ліків», котрі можуть легко вбити.