ЮЛІЯ ФЕДОРОВА

                           Зашепоче вербами

                           ранок повесні,

                           Залоскоче вітами

   серденько мені

                       І покличе птахою

                           в синь блакитних мрій…

                       Весно, я замріяна

                                                    у красі твоїй!


Вбралась земля святами Великодніми:

-  Христос воскрес!

-  Воістину воскрес!

 

Лунають дзвони й співи всенароднії,

Здіймаючи молитви до небес.

 

В весняних барвах Гадяча околиці.

Я чую шепіт верб, духмяних трав…

 

Хліба пасхальні вбрані урочисто,

І писанок розсипалось намисто.

 


Моя пустеля - тихий смуток

І нездійсненних мрій юрба.

Осінньо-сива пані Туга

Тихенько в дім мій увійшла.

 

Розклала речі, сіла мовчки

І задивилась у вікно,

І закружляло жовте листя

Тих  днів, що їх нема давно…

 

Пішла нечутно і раптово.

Залишивсь дощ мені на склі…

Ось так, не кажучи і слова,  пішов і ти...


Как бездомная песня,

Как без рифмы сонеты,

Ты в сатиновом детстве

Все летаешь по свету.

 

Весь в прозрачных вуалях,

Пишешь кистью планеты

И на улицах серых

Продаешь за монеты.

 

Ты дождями наполнен

И цветочным похмельем

И в пространстве безмолвно

Пьешь ты таинства зелье.


Не понятен, не познан,

Нет тебя на портретах...

Как бездомная песня,

Как без рифмы сонеты.