ЮЛІЯ ФЕДОРОВА
Зашепоче вербами
ранок повесні,
Залоскоче вітами
серденько мені
І покличе птахою
в синь блакитних мрій…
Весно, я замріяна
у красі твоїй!
Вбралась земля святами Великодніми:
- Христос воскрес!
- Воістину воскрес!
Лунають дзвони й співи всенароднії,
Здіймаючи молитви до небес.
В весняних барвах Гадяча околиці.
Я чую шепіт верб, духмяних трав…
Хліба пасхальні вбрані урочисто,
І писанок розсипалось намисто.
Моя пустеля - тихий смуток
І нездійсненних мрій юрба.
Осінньо-сива пані Туга
Тихенько в дім мій увійшла.
Розклала речі, сіла мовчки
І задивилась у вікно,
І закружляло жовте листя
Тих днів, що їх нема давно…
Пішла нечутно і раптово.
Залишивсь дощ мені на склі…
Ось так, не кажучи і слова, пішов і ти...
Как бездомная песня,
Как без рифмы сонеты,
Ты в сатиновом детстве
Все летаешь по свету.
Весь в прозрачных вуалях,
Пишешь кистью планеты
И на улицах серых
Продаешь за монеты.
Ты дождями наполнен
И цветочным похмельем
И в пространстве безмолвно
Пьешь ты таинства зелье.
Не понятен, не познан,
Нет тебя на портретах...
Как бездомная песня,
Как без рифмы сонеты.