ІГОР БРЮХОВЕЦЬКИЙ


 НІЧ

Лиш тиха ніч. І серце завмирає…

І наче в світі є лиш «Я».

Душа від цього наче розцвітає

І лине думка - лиш моя.

 

В такий момент Людина оживає…

Вслухаюся у співи солов’я…

Серденько ну аж криком завиває:

Лиш тиха ніч… лиш ніч… лиш «Я»!


ЩО ДАЛІ?

Ось і аеропорт ми віддали.

Що ж буде далі: Київ, Львів, Одеса?

Так, як і Крим, кацапам продали,

Тільки вже мовчить про все це преса

 

А, я забув, все ж у руках «народу».

Та щось народ не бачить, де поділась влада,

А поки я не бачу – Ви складаєте угоду.

І щось мені здається, що не навести Вам ладу.

 

Й угода Ваша трішки дивною здається!

Не про фінансові питання для країни.

Скоріше, про майбутню Вашу дачу йдеться,

Будинок поверхів на три, а не якісь руїни.

 

Мені цікаво, чому хлопці молоді воюють?

Чому ж не Ви? Чому ж не Ваші рідні?

Мабуть, це не для них, вони ж життя малюють,

Вони ніколи не дізнаються, які ці «злидні».

 

То що, ми будем далі руйнувать країну?

Чи може, мізки включим й совість?

Не треба з рідної домівки робить нову руїну!

Створіть же на майбутнє героїчну повість!


Солдат, ти знай, що ми тебе чекаєм.

Що в нас все добре завдяки тобі.

Ми Господа за всіх живих благаєм

І за померлими – ми у журбі.

 

Солдат, ти пам’ятай, де твоя хата!

Де рідний дім, з якої сторони.

Бо там тебе чекає рідна мати,

Дружина, донечка й сини.

 

Солдат, ми знаємо – ти повернешся!

І знаємо, що повернешся в скорий час.

Ти братського плеча торкнешся

Й від «нелюда» ти захистиш всіх нас!


Який вже день, що я тебе не бачив?

Який вже день, що я не обіймав?

Пригадую востаннє, як пиячив,

А обійняти я можливості не мав!

 

Я пам’ятаю: ти була щаслива.

Я пам’ятаю посмішку твою.

І мрію, щоби не була вона мінлива,

За таку посмішку стоятиму в бою!

 

Мені в ту мить було приємно!

В ту мить, аж запекло в душі!

Я сподіваюсь, що ця мить була взаємна.

Й від щастя засвітило сонце у глуші!


ТАБОРИ


Була війна, і було страшно,

І наших забирали в табори.

Всі воїни боролися безстрашно

Боролись, до весняної пори.

 

І пам`ятаю я німецькі табори!

Що небо сірим нам здавалось, пам’ятаю .

Повсюди лиш з хрестами прапори,

Колючий дріт і більш немає краю.

 

Я пам’ятаю: від хвороб там мерли люди,

І я, маленька, тиф там підхопила.

Від усвідомлення я кулаками била в груди,

Та врешті-решт таки набралась сили.

 

Я вижила! Живу! І буду жити!

Ніколи більше я не підкорюсь!

Ви вибачте, і не потрібно вже судити,

За весь цей час уже нічого не боюсь!

 


Ти пам’ятаєш як були ми разом?

А перший поцілунок пам’ятаєш?

Це відбулося наче за наказом,

А ще ти говорила, що кохаєш.

 

Може, правду хочеш ти почути,

То я тобі нічого не скажу!

Хочеш знати правду - маєш поруч бути!

Та в цьому я тобі не поможу.

 

Одне скажу лиш: я жалкую!

А решту вже вирішувать тобі.

А я поки що гордо покрокую

Шукати щастя у своїй журбі!


Мне очень пусто одному,

Я так привык к твоим объятьям!

Я буду верить лишь тому

Кто скажет, что любовь – проклятье!

 

Мне очень пусто стало спать!

И очень слепо стал я видеть!

Мне тяжело теперь дышать!

Прости, «судьба»,

что я не смог тебя предвидеть.


Ты знаешь, родная?

На свете лучше тебя нет!

Минуты вместе вспоминаю

И сердца радостный момент.

 

Ты знаешь, родная?

Одна на свете – ты нужна!

Мне не нужна какая-то "другая"!

Одна лишь ты, лишь ты одна!

 

Ты знаешь, родная?

Мне грустно без тебя!

Мне нравится, что ты немножечко иная.

Хочу поцеловать я нежно и любя!


Прости меня за все, родная,

Прости, я не хотел обидеть!

Ведь для меня ты очень дорогая.

Хочу скорей уже увидеть.

 

Когда увижу – крепко обниму,

Чтобы почувствовала грохот сердца.

И коль добро дашь – на руки возьму,

Для счастья нашего открыта дверца.

 

Прости, ты слышишь? Я ведь не хотел!

Прости, я больше так не буду.

После звонка, от счастья к небу я взлетел,

И этот миг я в жизни не забуду!


ПАПА

Ты думаешь, что мне нужны лишь деньги?

Неправда! Мне всегда нужен Отец!

Ты думаешь, что поздно становиться Папой?

Не думай! Ведь еще же не конец!

 

От имени всех сыновей я обращаясь

Хочу сказать: ты нужен нам!

Ты вел меня в далекий путь и, возвращаясь,

Ведешь ты младших к этим берегам!

 

Всегда могу я положиться!

Надеяться, довериться тебе!

Ты – Папа! Что бы не случиться,

Я благодарен буду за тебя судьбе!

 

Ты должен знать, что я горжусь тобою!

Я знаю, лучше папы не найти!

У Бога за тебя прошу мольбою!

Мы твои дети… дети  мы твои!


Мені набридло жити в цьому світі,

Де люди кожен день вбивають,

Де через батьків ридають діти

І де закохані страждають.

 

Мені набридло, хочу все змінити,

Я хочу сонця кожен день у небі!

І досить вже по головам ходити -

Немає ж то у цім ніякої потреби.

 

Мені вже якось хочеться спокою,

Щоб усе в світі було гармонійно,

Щоб не зустрітися ніколи із журбою

Й щоби кохання було щири -, теж потрібно.

 

Я хочу вже нарешті буть щасливим,

А ще відкинути все те, що непотрібне,

Я дуже хочу в цілім світі  "миру"

Ну, або щось цьому подібне...


Я погибаю от тебя!

Я погибаю, я ламаюсь!

Я потерял в себе себя!

Уже найти и не стараясь!

Мне надоело просто «быть»!

Я существую без причины!

И надоело мне любить!

Я темный луч среди общины!

Я темный луч, и цвет какого

Темнее черного сверкает!

Я темный луч…

…ну что ж, бывает!


Роззуй же очі й подивись вперед, 

Хіба цього ти хочеш у майбутнім?

Пора вже зрозуміть – життя не мед!

Ти маєш сам усе зробити незабутнім!

Від вибору твого залежить все надалі:

Хто має залишитись, ну а хто піти.

Ти маєш вирішить, кому вручить медалі,

Або прийшов вже час самому йти.

Іти самому у незнану далечінь, 

І кожен крок все впевненіш робити.

Іди! Й такого ж, як і ти, зустрінь!

Потрібно ж ще й для себе мить пожити!

 


Мороз… Вокруг меня лишь холод…

Хотя весна… Не далеко и лето ждет…

Последним часом мучит голод.

Во мне же тебя частица живет.

 

Я голоден тобой! Тебя мне не хватает!

Я голоден, и жажда меня рвет!

И психи из за этого скорей… Бывает!

Важнее знать, что кто-то тебя ждет!

 

Мне важно знать, что я кому-то нужен!

Мне важно знать, что это все не зря!

И из за этого внутри себя загружен.

Мне не хватает жизненного словаря!

 


І знову ніч. І  знову вибух.
І знову смерть - і не одна!
І знову хлопці наші гинуть,
Яка ж таки
 страшна війна.

І знову страх
. І  знову біль.
І знову розриває мене лють
.
І знову жах в очах моїх,
Коли дивлюсь
,як наших б'ють.

І знову хочеться мені на схід,
І знову хочу я із ворогом зустрітись,
Для хлопців наших протоптать прохід,
Щоби могли вони навік звільнитись.

І знову хочу до народу я звернутись,
Промовить гордо
:«Це моя держава!»
Щоб вража сила не могла і ворухнутись
Бо

           Слава Україні!  Героям Слава!!!