Даша

Скрипник


Снег на елях лежит мягкою подушкой. Светят ярко ночью фонари. И падают снежинки в кофе.

Ты не спишь, ты долго о чём-то молчишь. Ты ждёшь, и я знаю кого. Его! Ты ждёшь сына и смотришь упрямо в окно, ты скучаешь, я знаю, но... Ляг поспи, он вернётся лишь только под утро, поцелует тебя в висок, приготовит тебе чёрный кофе и ляжет, словно верный пёс у твоих ног.

Снег на елях, морозное утро, и падают в чашку с чаем снежинки. Он пришёл, он с тобой, и он любит. Любит и ценит тебя больше всех


А вона сьогодні змінилась. В її очах раніше була дощова осінь, а сьогодні - люта зима.

Вона сьогодні інша. Раніше вона посміхалась, а сьогодні, ніби маска болю замість обличчя.

Вона сьогодні не та. В неї сльози в очах і руки, що трясуться, тримаючи в руках чашку з кавою.

Вона сьогодні не та. Десь дівся рум’янець, в кишенях тепер руки, що завжди були простягнуті до людей.

Вона сьогодні не наша.

Вона сьогодні не вона.

Її немовби підмінили.

Вона сьогодні не наша.

Вона сьогодні не вона.

Вона сьогодні змінилась.


З виду я ще дитина, та душа моя болить не по-дитячому, не по-дитячому хвора осіннім дощем, не по-дитячому душу б’є мороз. Надто швидко виросла, надто швидко знайшла сенс свого життя, просто виросла і віддалилась від берега, що більшість називають "дитинство", я ж його називаю -"безтурботність".

Я залишила турботи позад себе, залишила ваше міське життя на березі. Залишила все, але потонула. Потонула в проблемах. наче в гірських снігах.

З виду для вас я дитина, та зрозуміла себе швидше, ніж думала, швидше, ніж ви, швидше, ніж зрозуміла, що таке життя. Я надто швидко виросла, а більшість залишилась дітьми. І на жаль, я не можу зрозуміти: від чого, чому, навіщо?


Вітер розтріпав її волосся й заплутав в них листочок клена. В її очах сховалось сонце, в руках - здавалось, цілий світ. Вона щаслива! Щаслива зараз, у цей самий час.

Я закуталась сильніше в шарф, ось і все. Осінь. І надто великий парадокс.


Вкус горького натурального кофе. Люблю его. На данный момент это единственное, что как бы пытается быть натуральным и правильным.

Кофе с молоком. Иначе бы давно впала в депрессию от такого ужасного "горького" мира.

Кофе без сахара. Сахар - ложь, она мне не нравится. Мир - как мой кофе, а люди - как упаковки с видами, такими как "Amaretto", "Late"... и все пытаются выставить себя натуральными. А я - горький, натуральный кофе, и подобные мне есть. Нас не понимают, но мы есть и готовы нести свет... ну или молоко в качестве антидепрессанта.


Вспомни обо мне. когда будешь строить свой рай. И пусть ты меня не позовёшь в него, хотя бы просто вспомни. Ведь я когда-то была частью твоей жизни. Пусть недолго. Но запомнить то, что было между нами, я смогла. Сделай так, чтобы я забыла, или оставь меня в покое. Не разрывай мысли. Давай, исполни сердце ненавистью. Но прошу, вспомни обо мне, когда будешь строить свой рай.


Синей пастой, на белой в клетку бумаге я пишу эти строки о том, кто я. Я- не просто человек. Я- ночное создание, спящее днем и гулящее ночью. Спросите "почему?" Звёзды. Они завораживают своим холодным сиянием и ночным блеском. Холодный воздух охлаждает мысли и чувства. Вдохнув поглубже, я раскрываю свои крылья и улетаю к верхушкам деревьев. Там, ловя ветер кончиками волос, я усаживаюсь на ветку, достаю бумагу и карандаш, и всё, что я увидела во сне, переношу в реальность.


Добре. Я зіграю ще одну роль для тебе. Але давай домовимось - вона остання.

Давай почнемо. Я буду в тебе закохана, чекатиму телефонного дзвінка, погляду, посмішки. І радітиму, як дитина цукерці, коли ти відкриєш для мене двері. Давай я радітиму зустрічі, а ти будеш мене на них запрошувати. Давай я відкрию очі і побачу від тебе SMS, знову радітиму твоєму "Доброго ранку".

Почекай, лише одне питання: " Скільки триватиме ця роль, і скільки я від неї відходитиму?"


Дим сигарет заполонив аудиторію. І лише я знаю, що це твій фірмовий парфум. Ти поклянешся в вічній любові, і уста обпалить покритий смородом і димом поцілунок. Я відштовхну тебе від себе і скажу, що все скінчено. На мої слова ти лише почнеш знесилено кричати. А я відповім: "Вибач, та твоє кохання не дійшло до моїх легень".