Метело Гусеник 

          пише здебільшого пісні

        англійською мовою)

                  він же) FenikZ



проСЕБЕ

я про себе говорю про себе

я про себе говорю в себе

я про себе говорю... про себе творю... 

про себе живу... про себе...

все просебе...

я про себе в собі...я про тебе в мені...

я про те все що як не в себе...

в собі як не в собі...

все...не проси про себе...

народився...вчився...жити...пожив...не навчився...згорів...відродився...

вчивсь мріяти...начився...

мріяв не вміру...не вмів мірять мрії...

не вмів відміряти...німів...довелось 

відмирати...

перегорів...

нове попел-іще...новий стАРТ...

новий тАРТар пристрастей...

роз_брат...роз_бій...роз_втрат...

Iкаром у вись...лебедем вниз...

феніксом із...із_нову...

на старий лад...на старий уклад...новий склад...

склад на склад...склад складів...склад днів...

на дні...клад...на дні...склад_НІ! 

знов...знов_вий...новий... 

на старт...на страт...себе...

себе для себе...себе від себе...

себе про все...все про себе просебе...

все проСЕБЕ 


Я Клад…овище… вище… вище… ще…

Щемить

Ще мить… одну… ще дві… болить

Бо лить вже сльози нема сліз… і сил

Зносив себе… дух відпустив…

Відпусти-в-Же… іменем на дно…

Каменем у вирій… з вітром у тло

Дотліти шепотом на дні

А дні минають… дні… одні…

Ти вибач - був лиш уві сні

Снів вже нема - мовчать пісні

Слова в снопах, спо-гадів гематоми

Ми б те ж були, та я не вдома…

Я черво-мовець… фраз факір…

Я слово-носець… німо-спів…

Я зубо-скрип старих дверей…

Я сарко-фаг нових ідей 

Я Клад…овище… вище… вище… ще…

Щемить

Ще мить… одну… іще болить


Я мовчу…

Мовчу мов чую те що не чують інші

Мов чую інших без мов…

Я мовчу…

Немов вчу іншомовне мовчання

Не чиню задля *немов*…

 

Я мовчу…

Мовчу мов чую там де не всі

Де всі я не відчуваю…

Я мовчу…

Мов чудом там де дім

Дім там де відчуваю чудо…

 

Я мовчу…

Мовчу мов чую… мовчу мов бачу… бачу бо мовчу... мовчу що бачу…

Про те… про тебе…

Про се… про себе…

Про те де є… про те де я… про те де-не-де… про ніде…

про те де не вже… де невже… про те де ще не… проте…

 

я мовчу…

мовчу мов вчуваю

як то там

де дико-образи з ребрами замість голок

як то тим

хто зна свободу без хрестів з хрестів що схрещуються між собою в грати

як то

не знати тих хто граТи …тиХ-Хто гра тих хто гра-є

і час від часу програє чужий програш на програвачі

само прихованого самовдоволення

само проголошеного само поневолення

і так само примусового волевиявлення

 

я мовчу…

мовчу мов чудуюся…

чудно чути нечутне… відчувати невідчутне…

я мовчу…

мовчу мов чую…

мовчу бо знаю


      КодоЛюдія

Чи то життя протерлось до дірок

І з’їлось до обгортки,

Чи то моєї придатності вийшов строк _

Вицвітають кров’яні патьоки.

До чого йду? Шукаю що?

Смітник, де б в спокої дотліти -

Це знаю я, а решта – хай

Ні з ким про це поговорити.


Не ювелір, та знаю я:

Безцінність є буденна

Самопроклята в непереможності,

Тому самоз'їденна.

Всьому приходить свій кінець,

І часом за життя

Я це відчув, а решта – хай

Звик – німе буття…



МіжЛюдІЯ

Ми тремось плечі об плечі, 

очі об очі, 

слізьми об радість,

 днями об ночі

наші видихи поєднуються у вдиху дерева,

що охоче пророчить 

дім отчий,

як вода камінь сточить


стукаєм словами об мовчання,

мозок хрипне від криків всередину,

глушить свідомість як рибину,

і ти спливаєш…

 погодинно…

 полюдинно…

… виходжу в люди …

… то ще далі буде …

… виходжу в люди …

… виходжу поміж …



свічки освічують тунель,

де світло в кінці виключене

як пакосне дитя з заповіту

 за завітом

  із ковчега

   без права жити

без права любити


любити душею,

любити, бо любиш

та хтось знає краще, як тобі бути

любити…

 убити…

  бити…

   бо ти – ти


… ходжу поміж люди …

… то ще далі буде …

Виходь…

То буде ще не один даремногедон.


А до того ти трешся на обочині

Пліч о пліч Із чужим тобою

Зранку до ночі

З ночі до початку кінця,

Сподіваючись розчути

Спір-ріднене серцебиття через какофонію кармадіограм.

Сором народження

Страм відомий лиш богам

І щоки палають

не горітимем в пеклі

Ми в ньому живем

Посміхайся: рай тут теж охрещений твоїм ім’ям,

… ходім поміж люди… якось воно буде …. то ще далі буде …



Осіннє

 

Обожнюю осінь!

Коли в світі не лишається схожих дерев,

Коли в світі не лишається двох однакових кольорів,

Коли птахи відлітають, а їм на зміну летять ключами рядки,

Коли ти заповнюєш собою небо,

Коли ти біжиш по всіх полях одночасно,

Коли ти більше ніж може містити людське тіло,

Коли твої вусики, що пробують життя, нарешті помічає вітер

Після того, як ти розірвав учорашній кокон,

Після того, як ти жив в своєму велетенському тілі десь в закутку мізинця правої ноги,

Висів на вії в надії, що то саме та щаслива, яка виконає твоє небажання.

Обожнюю осінь…

Коли світ спалахує як фенікс перед смертю…

Коли все самозаймається красою для реінкарнації…

Бо все сезонно… а сезони змінюються…

Люблю, коли я обожнюю осінь!