АНТОН ФЕДОРОВ
Вітер
Вітер навіяв думки синтетичні:
Трохи мрійливі, занадто етичні,
Схожі одні на палкії зорі,
Інші – буденні, затоплені в морі.
Новий порив вітру відчувся,
Зморшки обличчя ледве торкнувся.
От і стою, босий, на дорозі,
Мрією скований, рушить не в змозі.
Вітер накрив мене простирадлом,
Вітер вдоволений, бо я підвладний.
Сили фізичні на грані спочинку.
Перед очима на плівці всі вчинки:
Плівка неякісна, десь чорнобіла…
Трохи заляпані совісті крила.
Може, знайду я в собі трохи сили,
Дещо підправлю, що ще можливо.
Можна було б – та трохи невчасно:
Фільм переглянутий – світло погасло...