Знайшовши потрібну адресу, я опинилася біля 5-поверхової будівлі галереї «АРТ-ШИК», на вході до якої примостилася скульптура натхненного художника. Ніс і руки його натерті до дзеркального блиску шукачами натхнення. Потрібна зала - на 4 поверсі, де також була кав’ярня з виглядом на дахи будинків - місце, де хочеться милуватися дахами будинків та писати вірші.


 Потрапивши до Вінниці, я відчула, що це місто, де можна дихати на повні груди. Місто живе, допитливе, наче дитина.

У центрі на кожному кроці можна знайти якийсь любовно прихований для уважного ока скарб. Чи то заховану в розкішному садку садибу-музей Коцюбинського, чи розмальовану стіну бібліотеки, чи 3D-малюнок біля славнозвісного кінотеатру «РОДИНА» - наголос ставити на власний розсуд . Щедрі на ліпнину старі будівлі милують око, особливо радує те, що відсутній нахабний контраст скляних бетонних споруд зі старими будівлями. В більшості зберігається гармонія. Приємною несподіванкою виявився комфортний та доступний громадський транспорт. Я вирішила поїхати тролейбусом до першої локації і не помилилася: крім загального огляду центральних вулиць міста в транспорті є програма, котра, окрім озвучення зупинок, розповідає про історичне та культурне значення того чи іншого місця. Тож кожен, хто скористається громадським транспортом, отримає бонус – віртуального екскурсовода.

                Євгенія Чугуй (Плужник)